Сингулярність Природи Юридичної Особи

Поділ юридичних осіб на осіб приватного права і публічного права є розвитком концепції дихотомії приватно і публічного в праві. Не заперечуючи поділ права на приватне і публічне зазначимо, що наведений аспект питання, на наше переконання, формулює бінарне бачення природи юридичної особи. Так, за логікою статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа має диференційовану правосуб'єктність в праві приватному і публічному. 50 При цьому з урахуванням природи поділу права на право приватне і право публічне, очевидним є варіативність наповнення змісту конструкції юридичної особи. Отже ми маємо розуміння юридичної особи в приватному праві відмінне від сутності юридичної особи в праві публічному. В наведеному аспекті слід зазначити, що само розуміння юридичної особи публічного права або юридичної особи в публічному праві має внутрішні суперечності. Правова конструкція юридичної особи створена для забезпечення цивільного обороту. Об'єднання інтересу або капіталу осіб призвело до створення фікції, яка реалізує власну волю і виступає в цивільному обороті від свого імені. Її активність інтерполюється через ознаки: організаційної єдності, відокремленості майна, самостійної юридичної відповідальності та автономності участі в цивільному обороті. Не викликає сумніву, що вказаними ознаками юридична особа публічного права не може бути наділена. І це зрозуміло, отже в публічному праві його суб'єкту, для реалізації власної компетенції статус юридичної особи не потрібний. Прикладом цьому є Верховна Рада України або Кабінет Міністрів України. Наведене не дозволяє стверджувати, про існування в цивільному праві особливого суб'єкта – юридичної особи публічного права або юридичної особи приватного права відмінної від юридичної особи приватного права. Як зазначено вище, юридична особа – носій предметно-практичної діяльності, сукупна єдність волі, інтересу та капіталу персоніфікованих осіб, яка скерована на досягнення визначеної мети діяльності. Її природа має сингулярний характер. Отже доцільним є не стільки поділ юридичних осіб на осіб приватного і публічного права, скільки класифікація функцій юридичних осіб відносно характеру правовідносин, в яких вони є учасниками. Такий підхід виключає деформацію цивілістичної природи юридичної особи, концентруючи увагу на характері тих функцій (приватно-правових або публічно-правових) які юридична особа реалізує в конкретних правовідносинах. Підтвердженням цієї тези є численна судова практика. Так, в одній із своїх постанов Велика Палата Верховного Суду (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року по справі №826/4264/17)